Прес-реліз Кнесету
Комітет з питань праці та соціального забезпечення провів обговорення щодо дій Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) стосовно осіб з проблемами психічного здоров'я. Обговорення зосередилося на двох основних напрямках: по-перше, ставлення ЦАХАЛу до потенційних призовників з проблемами психічного здоров'я, і по-друге, автоматичне призупинення резервістської служби для солдатів, у яких діагностовано посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
На початку обговорення голова комітету, депутат Кнесету Міхал Вальдігер, заявила: "Ми перебуваємо у складному періоді, коли зрозуміло, що ЦАХАЛ повинен використовувати всі наявні людські ресурси та діяти мудро щодо призову або звільнення солдатів. Тим не менш, я отримую запити, які вказують на проблемну поведінку у двох протилежних сферах. З одного боку – потенційні призовники, які мають проблеми з психічним здоров'ям, деякі з яких вже визнані Національним страхуванням, змушені проходити численні бюрократичні перешкоди та випробування під час процесів призову та адаптації. Іноді їх призивають, хоча всім зрозуміло, що вони не придатні і можуть опинитися у військовій в'язниці або бути класифікованими як дезертири чи ухильники від призову, що завдає їм шкоди, а також призводить до великих і непотрібних витрат армійських ресурсів. З іншого боку, надходять запити від досвідчених і рішучих резервістів, які хочуть продовжувати службу в резерві, але їхня служба була призупинена, оскільки у них діагностовано ПТСР, хоча ніхто не визначив, що вони не можуть служити, або що вони становлять небезпеку для себе чи інших. Така ситуація не тільки шкодить кадровому потенціалу армії, але й може перешкодити солдатам, які переживають емоційні труднощі, звертатися за лікуванням у майбутньому, побоюючись, що вони не зможуть продовжувати службу. Поєднання цих двох проблем створює відчуття, що деякі речі робляться, можливо, "автоматично" і що потрібні зміни або покращення, все з метою допомоги ЦАХАЛу у виконанні його єдиної та центральної місії – захисту Держави Ізраїль та її громадян, і, якщо можливо, поряд з цим, продовжувати бути об'єднуючим органом, що сприяє соціальній рівності, розширенню можливостей та інтеграції в суспільство".
Бригадний генерал Амір Вадемані, начальник відділу планування Управління кадрів та начальник відділу особового складу ЦАХАЛу, щодо ставлення до потенційних призовників з проблемами психічного здоров'я заявив: "Мета ЦАХАЛу, звичайно, полягає в тому, щоб призвати якомога більше людей і зробити це з мудрістю та чуйністю, необхідними для різних груп населення. Ми отримуємо дані від Національного страхування та Міністерства охорони здоров'я, і ми дозволяємо потенційним призовникам самостійно завантажувати або надавати відповідні документи та інформацію. В останні роки ми значно розширили присутність офіцерів з психічного здоров'я у підрозділах та призовних пунктах, щоб надати відповідь та скоротити час очікування для тих, хто призначений до призову, а також для діючих, контрактних та резервістських солдатів. Ці питання передаються на професійний розгляд, і вони визначають, на основі медичної оцінки, чи придатна особа до призову. Все дуже організовано. Якщо є незвичайні випадки, ми будемо раді отримати їхні деталі для розслідування та надання відповідей". Щодо призупинення резервістської служби, він пояснив: "Ми не забороняємо людям проходити резервістську службу. Будь-хто з інвалідністю понад 30% підпадає під призупинення, розуміючи, що це значні відсотки інвалідності і що необхідна перевірка. Багато солдатів, які були "призупинені", проходять необхідні обстеження і повертаються на службу протягом короткого періоду".
Кілька резервістів, які взяли участь в обговоренні, описали емоційні труднощі, спричинені призупиненням їхньої служби, а також спосіб повідомлення – через SMS. Аміт Маоз, ветеран ЦАХАЛу з інвалідністю, розповів: "Я був важко поранений у Лівані майже 20 років тому, і найважливішим для мене було повернутися до своїх друзів, до того, ким я був раніше. Це сталося через 3 місяці. Я повернувся до армії, пройшов курс офіцерів, і донині служу в резерві, незважаючи на всі труднощі. Я працюю повний робочий день і одночасно керую громадською організацією, живу повноцінним життям з ПТСР. У цій війні я перевищив 400 днів резервістської служби, тому намагаюся зрозуміти, як через 20 років ви згадали повідомити мені через SMS напередодні Дня пам'яті, що я більше не можу служити? Я повернувся після того, як люди, з якими я служив, боролися за мене. Ми інваліди, але ми не добровольці. Ми бійці, які приходять, коли це потрібно, готові і бажаючі битися. Наші командири готові нас прийняти, і немає жодної причини у світі, чому ми не повинні служити".
Авіхай Леві, солдат з бойовою травмою: "Держава Ізраїль зазнала невдачі у реабілітації солдатів з бойовою травмою, але ми тут не для того, щоб просити милостиню. Я виконав 370 днів резервістської служби з 7 жовтня. У Газі та Лівані я сплю краще, ніж удома. Там я можу спілкуватися з іншими солдатами очима, не говорячи, тому що вони знають, через що я пройшов. То як ви можете забрати у мене це лікування? Я подав запит на повернення два місяці тому. Мої друзі зараз у Лівані. Моє тіло свербить щоночі, і я хочу бути там з ними".
Професор Еяль Фрохтер, голова Національної ради з питань посттравматичних розладів, заявив: "30% інвалідності є показником значного функціонального порушення. Є ті, хто може служити, і це може навіть врятувати їх, але загальне рішення про автоматичне призупинення служби приймається на користь інвалідів та осіб з проблемами, а не проти них, тому що раніше призивали осіб, яких не слід було призивати. Є ті, хто, зіткнувшись з травмою в полі, міг би призупинити службу і наразити себе та підрозділ на небезпеку, або чиє повторне перебування під впливом травми могло б погіршити їхній стан, тому правильно розглядати ці питання".
Шамір Беніта, Форум солдатів з бойовою травмою: "Ми намагаємося повернутися до життя щодня, постійно. Армія також є частиною нашої реабілітації. Вона відправила нас на війну, і вона також несе відповідальність. Я підтримую рішення про впровадження призупинення та повернення людей. Я повернувся, і я знаю багатьох, хто повернувся. Це правильний і бажаний крок, але його слід поєднувати зі знанням, як розмовляти з людьми. Ви пояснюєте все тут логічно і відверто, але ваші сержанти та командири на місцях – це 19-річні хлопці, деякі з яких не мають життєвого досвіду, освіти та чутливості, щоб розмовляти з солдатами-інвалідами та особами з бойовою травмою, і вони ставляться до нас ганебно".
Ріка Леон Зада, з Профспілки соціальних працівників, щодо потенційних призовників заявила: "Нам відомо чимало випадків, коли молоді чоловіки та жінки з чітким медичним діагнозом психічного захворювання або сильної тривоги, коли професіоналам дуже зрозуміло, що їхнє місце не в ЦАХАЛі, але іноді, навіть після тривалого процесу, вони не отримують звільнення за станом психічного здоров'я. Вони призиваються, іноді їх звільняють незабаром після цього, іноді вони опиняються у в'язниці, тому що не придатні. Від них вимагають все більше і більше дозволів. Я розумію, що ЦАХАЛ – це велика організація і має системні потреби, але цей процес завдає психологічної шкоди цим молодим людям".
На завершення обговорення голова комітету, депутат Вальдігер, попросила армію переглянути процедури щодо як ставлення до потенційних призовників з проблемами психічного здоров'я, так і резервістів, з акцентом на метод повідомлення та пояснення призупинення служби та його наслідків.
Topic dossiers
Related Topics
