Песах Бенсон • 8 вересня 2026 року
Єрусалим, 8 вересня 2026 року (TPS-IL) — Відчуття користі для інших може допомогти захистити мозок людей похилого віку, згідно з новим ізраїльським дослідженням, автори якого припускають, що відчуття потреби може бути таким же важливим, як і просто залишатися активним.
Дослідження, проведене групою вчених з Університету Бен-Гуріона в Негеві та Академічного коледжу Сафед, вказує на недорогий, масштабований спосіб підтримки когнітивного здоров'я в пізньому віці, надаючи людям похилого віку ролі — наставників, радників або громадських лідерів — де їхній внесок вважається необхідним.
«Наше дослідження показує, що відчуття користі та необхідності для оточення може бути доступним і значущим компенсаторним механізмом. Для підтримки здоров'я мозку людей похилого віку недостатньо заповнювати їхні дні діяльністю, але ми повинні створювати для них сенс, інтегруючи їх у соціальні та міжособистісні ролі, в яких вони відчувають, що їхній голос чують і їхні навички потрібні», — сказала професор Елла Кун-Шварц, яка очолює магістерську програму з геронтології в Університеті Бен-Гуріона. Вона спільно керувала дослідженням з професором Рабією Халілою, віце-президентом Академічного коледжу Сафед.
Команда опитала 476 дорослих віком від 50 років і старше в Ізраїлі, використовуючи дані з Опитування щодо здоров'я, старіння та виходу на пенсію в Європі. Учасників запитували, наскільки, на їхню думку, вони сприяють добробуту сім'ї, друзів та ширшої громади, чи то через час, гроші чи поради. Потім вони виконували когнітивні завдання, зокрема запам'ятовування списків слів та розв'язання арифметичних задач.
Аналіз виявив сильний зв'язок між відчуттям власної цінності та когнітивними показниками, причому відчуття користі становило приблизно третину варіації результатів тестів. Примітно, що ефект був найсильнішим серед людей з тим, що дослідники називають низьким когнітивним резервом — тих, хто мав менше формальної освіти та обмежену соціальну взаємодію протягом життя. Замість того, щоб просто дати невеликий поштовх людям, які вже мали переваги, відчуття користі, здавалося, частково компенсувало відмінності, пов'язані з нижчим когнітивним резервом.
Сила мети
Кун-Шварц зазначила, що когнітивний резерв зазвичай формується протягом десятиліть через навчання, роботу та розумові виклики — ресурси, до яких не всі мають однаковий доступ. Вона сказала, що результати вказують на відчуття потреби як доступну форму компенсації для нижчого когнітивного резерву. Вона додала, що просто зайняти людей похилого віку діяльністю недостатньо. Важливо, на її думку, надавати їм ролі, де їхні думки та здібності справді цінуються.
За словами Халіли, дві людини, які виконують абсолютно однакову діяльність, можуть мати різні когнітивні наслідки залежно від того, чи відчувають вони, що їхній внесок справді має значення.
«Не лише проста участь у діяльності, такій як волонтерство, захищає мозок, а суб'єктивний досвід та значення, яке людина надає своєму внеску», — пояснив він.
Дослідження також простежило можливий шлях, що пов'язує корисність із когнітивним здоров'ям: учасники, які відчували себе більш значущими для оточуючих, повідомляли про менше депресивних симптомів, і це зменшення депресії, здавалося, пояснювало частину зв'язку з кращими когнітивними показниками. Депресія вже визнана фактором, який може прискорити когнітивний спад, тому дослідники припускають, що відчуття мети може бути пов'язане з кращими когнітивними показниками частково через нижчий рівень депресії, а не просто через підтримку розумової активності.
Оскільки відчуття власної цінності можна культивувати пізніше в житті, на відміну від освіти, автори рекомендують політикам та організаціям соціального забезпечення розглянути програми, які надають людям похилого віку конкретні соціальні ролі, такі як міжгенераційне наставництво, громадське консультування та неформальні лідерські позиції.
Дослідники також виступили проти поширеного уявлення про людей похилого віку як переважно отримувачів допомоги, стверджуючи, що їхні висновки свідчать про те, що вони також можуть відігравати значущі ролі як вкладники до своїх сімей та громад.
Дослідження було опубліковано в рецензованому журналі Journal of Applied Gerontology.
