Поблизу узбережжя Смуги Гази, на узбіччі дороги в місті Рафах, серед руїн споруд, що слугували терористичною інфраструктурою, я зустрічаюся з групою танкових екіпажів 53-го батальйону під командуванням бойової бригади десантників. Вони були тут трохи більше двох років тому, коли вперше було встановлено оперативний контроль над районом. Нещодавно вони повернулися зі своїми танками для виконання іншого типу місії.

«Навіть коли район виглядає відносно спокійним, пильність не зменшується», — пояснює майор Р’, заступник командира батальйону, на початку розмови, коли ми їдемо до місця розгортання сил. «Наше головне завдання останнім часом — обороняти район і територію за «червоною лінією» (букв. «жовтою лінією»), єдина мета якої — гарантувати, що жоден ворог не наблизиться і не становитиме загрози. Розміщуючи себе безпосередньо між громадами Газького конверта та Смугою, ми створюємо оборонну стіну і постійно зриваємо терористичну діяльність».

Його слова безпосередньо пов’язані з поточними операціями, свідками яких ми є в Газі. Лише за останні кілька днів, серед інших, були ліквідовані командир військово-морської поліції в центральних таборах, командир снайперського підрозділу в місті Газа, бойовик військового крила ХАМАС, командир бригади «Хані-Юніс» Ісламського джихаду та терористи, причетні до переказу коштів для фінансування терористичних операцій у Смузі. Деякі з цих терористів були причетні до планування різанини 7 жовтня і навіть перетнули ізраїльську територію під час неї.

Коли ми просуваємося на машині до аванпосту, уздовж дороги відкривається зруйнована інфраструктура, яка раніше використовувалася терористичними організаціями. «Місцевість розповідає історію того, що сталося тут протягом війни», — описує заступник командира батальйону, «і наша присутність у цьому районі покликана гарантувати, що подібне не повториться».

Після прибуття до місця розташування сил один із солдатів розповідає про рутину в районі та про те, як вона змінюється щоранку: «Бувають дуже напружені дні з багатьма місіями та побудовою оборонних шарів. З іншого боку, бувають і спокійніші дні. Все залежить від завдань, які надходять у цей час, і від викликів, які можуть виникнути в цьому районі».

Виклики, про які він згадує, частково пов’язані з присутністю ЦАХАЛу в цьому районі — та спробами ворога вивчати, встановлювати вибухові пристрої або облаштовувати снайперські позиції: «Це одна з причин, чому оперативна дисципліна настільки важлива, як на індивідуальному, так і на ротному рівні».

 

Постійна процедура «ранкової готовності» батальйону пов’язана з різними операціями, багато з яких проводяться у співпраці з піхотними силами в цьому районі. «Це включає піші патрулі в зоні безпеки, засідки, оперативну роботу, яка зміцнює оборону району, і багато іншого», — пояснює командир батальйону, підполковник А’. «Все це спрямоване на встановлення контролю та запобігання розвитку терористичних осередків у цьому середовищі, навіть якщо вони зараз невидимі».

Частина цього включає створення наземних перешкод для майбутнього використання, що складаються з багатьох шарів піхотної оборони. Їхня мета — затримати ворога та заблокувати його просування до наших сил або будь-якої іншої мети.

53-й батальйон прибув сюди після двох місяців маневрування в Бін-Джбейлі на півдні Лівану, театрі бойових дій, який відрізняється від цього з багатьох аспектів, окрім географії. «На північному секторі ми зіткнулися зі значним тертям з ворогом на дуже щільній території», — описує він операцію, під час якої вони ліквідували десятки бойовиків «Хезболли», знищили інфраструктуру та конфіскували зброю.

 

Відразу після завершення оперативного розгортання батальйон повернувся до південного сектора: «Перехід дуже різкий, особливо з багатьма різними характеристиками між двома секторами, як з точки зору ворога, так і місцевості. Тут ситуація набагато більш оманлива. Але спокій не приховує місцевість, яка продовжує бути відкритою, або наміри, що стоять за нею».

З переходом на південь танкові екіпажі 53-го батальйону були змушені швидко адаптуватися в оперативному плані. Однак їхнє відчуття місії залишалося незмінним, як у маневрі, так і в утриманні лінії. «Ми пишаємося тим, що ми тут, ми б не хотіли бути деінде», — підсумовує заступник командира батальйону, «особливо коли ми знаємо, що ті, кого ми захищаємо на передовій, — це мешканці громад Газького конверта».