Єрусалим, 19 серпня 2026 року (TPS-IL) — Після майже трьох років війни не існує єдиної історії про те, як ізраїльтяни справляються з її психологічним тягарем. Новий огляд 68 досліджень показує, що результати психічного здоров'я різко відрізняються залежно від того, що пережили люди, як довго вони піддавалися впливу та які вразливості вони мали до війни — це вказує на необхідність більш цілеспрямованого довгострокового спостереження, а не універсального підходу.
«Не існує єдиної психологічної траєкторії для всього ізраїльського населення», — сказала доктор Міхал Коен, одна з провідних дослідниць цього дослідження, агентству The Press Service of Israel. «Середні показники по населенню можуть приховувати дуже різні моделі дистресу та відновлення серед різних груп».
Це попередження лежить в основі нового огляду від Ізраїльського центру з питань залежності та психічного здоров'я (ICAMH) при Єврейському університеті в Єрусалимі, який об'єднав 68 досліджень, щоб представити найповнішу картину психічного здоров'я Ізраїлю через два роки війни — і виявив, що залежність, один із найпоширеніших способів подолання тривалої травми, отримала напрочуд мало дослідницької уваги.
Результати, опубліковані в рецензованому журналі Frontiers in Psychiatry, малюють картину, яка є більш складною і більш людською, ніж проста історія травмованої нації. Дослідники виявили, що коли йдеться про травму, Ізраїль не один. Їх багато. Резервісти, яких неодноразово викликали на службу, сім'ї, що ховають близьких, евакуйовані, які досі не повернулися додому, та люди, які переживають фінансові труднощі — кожна група несе різний тягар і несе його по-різному.
Дослідження очолювали Коен та професор Маріо Мікулінджер з ICAMH, разом із докторантом Маором Даніелем Левітіном з ICAMH та Тель-Авівського університету, працюючи з Ізраїльським центром з питань залежності.
Нерівні рани
Серед резервістів певні переживання виявилися особливо шкідливими: ближній бій, поводження з людськими останками та фізичні травми були пов'язані з вищими показниками посттравматичного стресу. Тривога та депресія, тим часом, виявлялися широко — але найдовше трималися у людей, які все ще жили під тиском, чи то резервісти, яких неодноразово викликали на службу, сім'ї, які досі не повернулися додому, чи домогосподарства, які стикалися з повторними ракетними тривогами та фінансовим тиском.
Мабуть, найдивовижнішим висновком є те, що недостатньо вивчено: залежність. З 68 досліджень лише три розглядали її. Два виявили, що люди більше вживали алкоголь або наркотики, особливо ті, хто мав більший вплив війни та вищий психологічний дистрес. Третє дослідження, присвячене азартним іграм, виявило, що зростання спостерігалося переважно у чоловіків, які не мали історії проблем з азартними іграми, але яким було важко контролювати свої емоції. Дослідники також виявили, що тривога та депресія були не просто неприємними відчуттями — вони впливали на здатність людей функціонувати на роботі, вдома та в повсякденному житті, навіть коли їхні симптоми на папері здавалися легкими.
Коен сказала TPS-IL, що ще занадто рано говорити про те, що чекає на наступне десятиліття. «Будь-який десятирічний прогноз перевищить те, що може підтвердити цей огляд», — сказала вона. Але дві речі вже чітко виділяються. «Перша — це наявна вразливість, включаючи попередні психологічні труднощі та соціально-економічний тиск. Друга — це вплив, який був більш гострим, кумулятивним або тривалим», — сказала вона.
Вона навела як показовий приклад сім'ї резервістів — які часто тихо поглинають економічний тиск та додаткові домашні обов'язки понад усе інше. Вона також виділила групи, за якими ніхто насправді не стежить: солдати строкової служби, військові сім'ї, діти та підлітки. І вона підняла питання, яке легко пропустити — що горе не зупиняється за дверима сім'ї. Друзі, бабусі та дідусі, вчителі можуть бути спустошені втратою і все ще випадати з визначення «вдівця/вдови», яке використовують системи підтримки.
На запитання, що б вона змінила в першу чергу, Коен сказала TPS-IL: «Я б рекомендувала відійти від універсального підходу до більш цілеспрямованої, поздовжньої ідентифікації та спостереження на основі типу та тривалості впливу, наявної вразливості та повсякденного функціонування».
Вона також закликала бути обережними щодо одного популярного припущення: що, оскільки жінки повідомляли про більший дистрес у даних, чоловіки, мабуть, почуваються краще. Цей розрив, сказала вона, може більше говорити про те, хто почувається комфортно, просячи допомоги, ніж про тих, хто її насправді потребує.
Лікування травми, яка не закінчується
Ейяр Сегалл, яка 20 років прослужила офіцером з психічного здоров'я в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), а зараз працює клінічним соціальним працівником, що спеціалізується на травмах, не брала участі в дослідженні.
Вона сказала TPS-IL, що однією з найбільших проблем, яку вона бачить, є не клінічна, а професійна: солдати, які провели місяці, живучи в умовах воєнного часу, намагаються сповільнитися до звичайного життя. «Я бачу великі труднощі з поверненням до ментальної операційної системи рутини та громадянства», — сказала вона.
Вона також помітила зміни в тому, як роботодавці ставляться до резервістів. На початку війни начальники давали солдатам простір. Більше ні, сказала вона: «Спочатку це було дуже співчутливо, але тепер вони хочуть, щоб працівник був тут».
Сегалл сказала, що сама природа цієї війни ускладнює зцілення, оскільки лікування травм зазвичай залежить від того, що люди розуміють, що небезпека минула — а для багатьох ізраїльтян це не так. «При тривалому впливі події немає кінця, все повторюється знову і знову», — сказала вона TPS-IL, описуючи дітей, яких знову і знову відправляють бігти в укриття під час ракетних обстрілів. Для резервістів, які все ще служать, терапія часто стає про виживання, а не про зцілення: пережити наступний місяць, а не вирішити те, що сталося.
Звертайте увагу на відсторонення, дратівливість, втрату інтересу до речей, які раніше приносили радість, та порушення сну, порадила Сегалл — усі це ранні ознаки того, що хтось переживає труднощі більше, ніж показує. Її ширший рецепт: починати будувати стійкість рано, через стосунки, спільноту та відчуття мети, задовго до настання кризи.
Автори дослідження кажуть, що справжня відповідь — чи зникнуть ці симптоми, чи переростуть у стійкі стани психічного здоров'я — з'явиться лише через роки довгострокового спостереження.
