Песах Бенсон • 6 липня 2026 року
Єрусалим, 6 липня 2026 року (TPS-IL) — Ізраїльські та грецькі археологи виявили, що технологія виготовлення стародавніх кам’яних знарядь не поширювалася Європою як фіксований, незмінний метод. Натомість вона розвивалася завдяки поєднанню спільних знань та місцевої адаптації ранніми людськими групами.
Дослідження ставить під сумнів припущення, що подібні доісторичні знаряддя обов’язково вказують на пряме копіювання або збіг. Натомість воно припускає, що технологічні знання подорожували разом з ранніми людьми, але перероблялися на місцях відповідно до наявних сировинних матеріалів, умов ландшафту та індивідуального вибору. Ця модель допомагає пояснити, як одна традиція виготовлення кам’яних знарядь могла проіснувати понад мільйон років в Африці, Азії та Європі, не залишаючись статичною.
Дослідники з Університету Хайфи та Університету Криту вивчали кам’яні знаряддя з археологічної пам’ятки Родафнідія поблизу села Лісворі на острові Лесбос. Їхні висновки свідчать, що знаряддя не були просто скопійовані з методів, що використовувалися на Леванті, а натомість відображають поєднання спільних технологічних знань та виразної місцевої майстерності в Егейському регіоні.
«Кам’яні знаряддя — це не просто предмети, залишені минулим, а свідчення рішень, уподобань та способів дії стародавніх людей», — сказав доктор Гаді Герцлінгер з Університету Хайфи, один із авторів дослідження. «Коли ми систематично вимірюємо та порівнюємо їх, ми можемо почати реконструювати не тільки те, як виготовлялися знаряддя, але й те, як технологічні знання переміщувалися між регіонами та як вони змінювалися на цьому шляху».
Дослідження зосереджується на ашельській традиції, одній з найдавніших, найпоширеніших і найтриваліших індустрій кам’яних знарядь в історії людства. Відома великими виробами, такими як ручні сокири та тесаки, ашельська технологія використовувалася в Африці, Азії та Європі протягом сотень тисяч років. Її широке поширення створює давній виклик для дослідників, які сперечаються, чи відображають схожість між пам’ятками переміщення населення, передачу знань чи незалежне винайдення.
Герцлінгер зі Школи археології та морських цивілізацій та Інституту археології Зінмана при Університеті Хайфи співпрацював з професором Неною Галаніду з Університету Криту. Вони вивчали великі ріжучі знаряддя — головним чином ручні сокири та тесаки — знайдені в Родафнідії під час розкопок та обстежень. Пам’ятка, розташована поблизу гарячих джерел Лісворі та навпроти Анатолії, знаходиться вздовж коридору, який міг з’єднувати Західну Азію, Егейський регіон та Південно-Східну Європу в доісторичні часи.
Команда створила 3D-цифрові моделі знарядь у лабораторії археології та культурної спадщини Університету Хайфи та порівняла їх з ашельськими комплексами з пам’яток на Леванті, включаючи Убейдія, Гешер-Бенот-Яаков, Мааян-Барух, Холон та Нахаль-Хесі.
Комплекс Родафнідія демонстрував сильну внутрішню узгодженість, причому виробники знарядь переважно використовували місцево доступний камінь для виготовлення великих ріжучих виробів з відносно обмеженою обробкою.
Однак порівняння з левантійськими пам’ятками не виявило точної відповідності жодній окремій відомій традиції. Ручні сокири нагадували ті, що походять з пізніших ашельських фаз на Леванті, зберігаючи при цьому риси, пов’язані з ранніми періодами. Тим часом тесаки значно відрізнялися симетрією, формою ріжучої кромки та рівнем обробки від тих, що були знайдені в Гешер-Бенот-Яаков.
«Саме поєднання схожості та відмінності є тут важливим висновком», — зазначили дослідники. «Схожість показує, що знаряддя з Родафнідії належать до широкого та знайомого технологічного світу, але відмінності показують, що ці знання не були просто скопійовані. Вони були адаптовані на місцях, залежно від сировини, ландшафту та вибору виробників знарядь».
Результати були опубліковані у рецензованому журналі Journal of Archaeological Method and Theory.
