Коли ми прибули до дому 93-річного Наха Резніка, який також був футболістом збірної Ізраїлю, фотографії та сертифікати, що прикрашали стіни, свідчили про його різнобічне життя: з одного боку – боєць Хагани, а згодом Армії оборони Ізраїлю, а з іншого – колишній футболіст «Маккабі» (Тель-Авів).
Ми повернулися разом з ним до 1956 року, після Операції «Кадеш», в якій Франція та Ізраїль співпрацювали та воювали пліч-о-пліч. Відносини між двома країнами стали особливо близькими, і молода держава зазнала значного впливу багатої французької культури. Це проявлялося в різноманітних приватних автомобілях, ув єврейських версіях шансонів і навіть у поставках зброї, що включали танки та літаки «Міраж».
Надано Державним архівом
У травні 1957 року, напередодні 9-го Дня Незалежності Ізраїлю, футбольні та баскетбольні команди французької армії прибули до Ізраїлю для першого товариського матчу. Молода Армія оборони Ізраїлю на той час не мала офіційних спортивних команд, тому завданням зібрати команди зайнялися тодішній начальник Генерального штабу Моше Даян та його заступник, а згодом також начальник Генерального штабу Хаїм Бар-Лев, який навіть залучив до місії тренера резервної збірної Еліезера Шпігеля.
Надано архівом газети «Бамахане»
«Хаїм Бух, Амітзія Левкович, Шауль Матанія, Джеррі Халді, Аарон Амар, Іцхак Нахміас, Нахум Стельмах, Рафі Леві, Авраам Меншель і Йосеф Чірік, і я», – перерахував склад команди, де він був захисником, Нах майже 70 років потому. Більшість гравців входили до складу збірної Ізраїлю, а деякі були повторно призвані до армії для команди Армії оборони Ізраїлю. Тренування в основному проходили на футбольному полі табору Цріфін, і багато солдатів приходили подивитися на своїх зірок зблизька.
Настав великий день, і матч, що проходив на стадіоні «Рамат-Ган», був готовий розпочатися: «Тодішній прем’єр-міністр Давид Бен-Гуріон зайняв своє місце у VIP-ложі разом із начальником Генерального штабу, міністрами і навіть послом Франції в країні – П’єром Жильбером».
Вже на 20-й хвилині Армія оборони Ізраїлю вийшла вперед завдяки Рафі Леві. На 53-й хвилині Нахум Стельмах забив другий гол головою, а французи скоротили розрив на 76-й хвилині. «Але, на щастя для нас, ізраїльська армія швидко збільшила перевагу через хвилину – і вирішила результат матчу – 3:1 на нашу користь», – швидко заявив Резнік із захопленням, ніби з того часу минуло сім десятиліть.
Вже наступного ранку заголовки газет повідомляли про перемогу та розповідали про товариський матч, який завершився на користь місцевої команди. Сам Бен-Гуріон згадував про перший футбольний матч, який він коли-небудь відвідував, на одному із засідань пізніше того тижня.
«Це був чудовий час, за яким я дуже сумую», – згадував він ті старі спогади. У нашій розмові він також поділився спогадами про своє дитинство в Тель-Авіві. Хлопчик, який купив свою першу пару бутс із шипами на гроші, отримані від збору пляшок, і зрештою грав усю свою кар’єру за команду рідного міста «Маккабі» (Тель-Авів).
Але так само, як футбол був значною частиною його життя, такою ж була і його військова кар’єра. Він вперше згадав про свою службу в Хагані, за словами Шимона Переса: «Він сказав мені: «Йди на вулицю Яркон, я дам тобі пароль – блакитне небо. Постукай у двері та скажи його». Потім мене впустили, дали пістолет тримати в правій руці, а Біблію – в лівій, і так я склав присягу у 15 років».
«Я був поранений на Голанських висотах», – додав він про своє поранення під час військової служби. «Я їхав до форпосту Хермон, і по дорозі по нас стріляли гармати. Я проїхав ще пів кілометра, і з іншого боку стояли танки. Я вийшов з автобуса і ліг під один з них. Раптом я відчув удар у ногу, і осколок увійшов у мою ногу».
Дійсно, майже 70 років потому Нах Резнік пам’ятає розіграші того дня і пам’ятає напружені моменти тієї особливої гри. «Я заплатив високу ціну за футбол», – згадував він, – «але, незважаючи на поранення ноги чи будь-що, що стояло на моєму шляху – я робив усе, щоб грати. Футбол – це моє життя».