Безпосередньо перед тим, як піхотні бригади перебрали на себе відповідальність за один із північних секторів і зайняли позиції в 769-й територіальній бригаді, бригада вирішила провести спеціальні навчання на бригадному рівні. Навчання були зосереджені на знайомому виклику останніх років – ефективності командирів і солдатів у бою, прийнятті важливих рішень, часто протягом кількох хвилин. У навчаннях взяли участь сотні солдатів і командирів, а також усі елементи бригади, включаючи підрозділи бойової розвідки, розвідку, слідопитів, різний медичний персонал, вогневу підтримку та безпілотники.
“Ми вирішили розпочати навчання дуже рано вранці”, – починає майор Х., головний слідопит бригади, пояснюючи. “У цей час іноді буває туман, умови видимості змінюються, і протягом років ми також стикалися з чималою кількістю спроб ворога провести операції в цей часовий проміжок”.
Однак, всупереч тому, що можна було б подумати, навчання не почалися одразу з терористичного проникнення чи бою віч-на-віч. Спочатку командири отримали лише конкретні звіти: незвичайне виявлення вздовж бар’єру, додаткове попередження з сусіднього сектора, розвідувальна інформація, яка почала накопичуватися, і картина ситуації, яка ще не була чіткою. “На цьому етапі сили відпрацьовували, що робити, коли є попередні фрагменти розвідданих, або як виконувати інструкції командира батальйону”, – уточнює він. Лише пізніше були додані безпілотники, бойові стрільби, жертви – і, нарешті, сценарій проникнення.
На цьому етапі командири вже мали справу з кількома подіями одночасно. З одного боку, терористичне проникнення; з іншого – втрати на передовому спостережному пункті, тоді як громада потребувала реагування, а додаткові сили мали приєднатися та посилити. “Саме це дилему ми розглядаємо: у вас є така ситуація, і тепер вам потрібно вирішити, чи виділяти сили для евакуації, продовжувати переслідування, чи запитувати підкріплення. Немає єдиної правильної відповіді, але ми хочемо побачити, як командир проявляє розсудливість і керує ризиками в реальному часі”.
Дійсно, навчання, не менше, ніж тренування для солдатів, слугували важливим випробувальним полігоном і для вищого керівництва: “Ми приділили велику увагу ролі командира батальйону в події – як він пов’язує факти, коли вирішує зібрати та підготувати сили, які рішення він приймає з неповною та нечіткою інформацією, і які його пріоритети”.
Крім того, з точки зору головного слідопита, співпраця між батальйонами була унікальною. “Хоча кожен батальйон відповідає за свій сектор, якщо йому потрібна допомога, він повинен тісно співпрацювати з сусіднім батальйоном. Тому ми хотіли побачити, що вони вміють спілкуватися один з одним, ділитися картиною ситуації та запитувати множники сили, які може надати бригада – чи то слідопити, розвідка, безпілотники, вогнева підтримка, чи будь-яка інша можливість”.
А слідопити, за яких відповідає майор Х., були невід’ємною частиною підготовки сил. “Слідопит, який тут працює вже кілька років, наприклад, добре знає місцевість. Тому, коли ми призначаємо його до батальйону, він не тільки показує шлях, але й пояснює, як читати рельєф, що вважається незвичайним, де слід приділити трохи більше уваги, і як виглядає звичайна оборона в секторі”.
Паралельно з бойовим сценарієм відпрацьовувалася співпраця з громадами. Кожна громада в секторі бригади має місцевий загін оборони, і це також було інтегровано як невід’ємна частина сценарію. “Ми розглядали цей зв’язок від етапу активації, через характер комунікації, до практичної спільної роботи. Зрештою, ми захищаємо одну й ту саму територію, і це цілком спільний інтерес”, – описує він.
І, звичайно, навчання на бригадному рівні не могли б відбутися без ланцюга медичної евакуації. “Сили також відпрацьовували першу допомогу пораненому солдату, евакуацію та транспортування до польового медпункту до вертолітного майданчика”, – розповідає головний слідопит.
Відповідаючи на запитання про виклики для бригад, що прибувають на північ, командир вказує на перехід з одного сектора в інший. “Ми приймаємо тут підрозділи, які приходять з різних секторів, чи то з Гази, Сирії, чи з Юдеї та Самарії. Вони знайомі з бойовими діями, але ще не з цим конкретним сектором. Той, хто приходить з Гази, наприклад, розуміє, що це інший світ. Топографія інша, і метод оборони відповідно адаптований. Тут ви дієте як у межах території, так і в прикордонних операціях за потреби”.
“Зрештою”, – підсумовує він, – “і я використаю речення, в яке вірю: ми будемо захищатися так, як тренуємося. Якщо ми не кидатимемо виклик силам зараз, то вперше вони зіткнуться з цими дилемами під час реальної події. Якщо кожен командир або солдат піде звідси з кращою концепцією оборони, виявить прогалину, про яку раніше не знав, і буде її усувати – для нас це і є мета”.
