Прапорщик Т., боєць-кінолог з підрозділу «Окец», який отримав важкі поранення на півдні Лівану, вперше зустрівся з прапорщиком С., бійцем розвідувального підрозділу бригади «Нахаль», приблизно через два місяці після бою в Бейт-Ліфі, де вони пліч-о-пліч боролися і втратили чотирьох своїх товаришів. Того дня Т. був поранений осколками в спину та ноги. «З моменту завершення інциденту ми почали думати про нього», — свідчить боєць розвідувального підрозділу про свого друга. — «Ми постійно думали: «Як він? Він вже прокинувся?» Ще до цього він став частиною нас, але обставини лише зміцнили зв’язок».
Це сталося на початку наземної операції на півдні Лівану в рамках операції «Рев лева». Бригада «Нахаль» отримала своє перше завдання — очистити шиїтське село Бейт-Ліф, а бійці розвідувального підрозділу йшли попереду. До них приєдналися прапорщик Т. та його собака. Одним із завдань, яке вони отримали, було захоплення чотирьох спостережних пунктів для забезпечення просування в селі. Сили зайняли позиції та розпочали наступ, який тривав кілька днів: «В один момент ми потрапили в засідку, влаштовану бойовиками «Радван» Хезболли, з метою її знешкодження та знищення. Коли ми просувалися вперед, нас атакували з двох флангів».
«Я пам’ятаю момент, коли був поранений», — згадує прапорщик Т. — «Мені вистрілили в плече, куля вийшла через спину, а осколки влучили в ноги. Мій мозок на секунду відключився, і я почав робити все можливе, щоб врятувати своє життя. Мені вдалося трохи відступити і чекати допомоги». Під ворожим вогнем було поранено ще кількох бійців, і за мить місія розвідувального підрозділу змінилася: тепер їм довелося якнайшвидше евакуювати своїх товаришів.
Вони описують ці моменти як такі, що пролетіли швидко, дії виконувалися на автопілоті. «Ти не думаєш про значення того, що відбувається навколо, чи про його наслідки, ти просто дієш», — намагається пояснити прапорщик С. — «Я пам’ятаю це так, ніби це сталося зараз, що наші командири на місці зуміли на секунду схопити нас серед пострілів і крикнули нам: «На нас напад! Група 300 поранена, вперед!» — це речення закарбувалося в моїй пам’яті назавжди». Під час бою загинули четверо бійців розвідувального підрозділу: капітан Ноам Мадмоні, царство йому небесне, який вів бійців уперед, щоб врятувати поранених; прапорщик Бен Коен, царство йому небесне; прапорщик Максим Антіс, царство йому небесне; і прапорщик Гілад Харель, царство йому небесне.
«Атмосфера серед нас завжди була радісною. Навіть у розпал боїв. Ми завжди сміялися», — каже прапорщик С. про своїх друзів. — «Ми завжди знали, що кожного дня, коли ми завершимо місію, ми знову всі разом сядемо, поділимося досвідом і обговоримо те, через що пройшли разом. І ми думали про це навіть там, у найважчі моменти, коли просувалися вперед, щоб їх врятувати».
Вони рушили в погоню за своїми товаришами, в епіцентр боїв, і там деякі з них також були поранені. «По суті, виникли два осередки подій. Один — глибоко на території, а другий — трохи позаду», — описує боєць. — «З цього етапу ми також зосередилися на цих двох інцидентах і почали евакуювати поранених і загиблих з осі, відстрілюючись від ворога».
«Тут було дві групи, і коли одна потрапила під удар, інша негайно кинулася на допомогу, навіть не замислюючись, щоб їх врятувати», — продовжує він. — «І це свідчить про самопожертву та глибокий зв’язок один з одним. Навіть сьогодні ми не втрачаємо атмосферу серед нас. Ми згадуємо кумедні моменти з нашими загиблими друзями і таким чином продовжуємо їхній шлях разом з нами».
«Максим, зі своєю заразливою радістю, який завжди вів наші розмови з гумором, або Гілад, який досягав успіху у всьому, що робив, і боровся за все до кінця. І Бен, який завжди посміхався, навіть коли було найважче, і штовхав нас уперед. І Ноам, царство йому небесне, який вів нас у бою під час інциденту, негайно кинувся до поранених, щоб врятувати їх, і в ті моменти потрапив під ворожий вогонь».
Капітан Ноам Мадмоні, царство йому небесне
Прапорщик Бен Коен, царство йому небесне
Прапорщик Максим Антіс, царство йому небесне
Прапорщик Гілад Харель, царство йому небесне