Минулої ночі (у вівторок) у Модіїні відбулася щорічна поминальна церемонія за загиблими воїнами дивізії ‘Командос’ (89), яку очолив начальник Генерального штабу генерал-лейтенант Еяль Замір. У церемонії взяли участь командувач Центрального командування генерал-майор Аві Блут, командир дивізії ‘Ха’еш’ (98) бригадний генерал Мені Ліберті, начальник Корпусу піхоти та десантників бригадний генерал Омер Коен та командир дивізії ‘Командос’ (89) полковник М, у присутності родин загиблих, колишніх та нинішніх командирів і бійців дивізії.

Представник родин загиблих Зійон Саадія, батько сержанта Лірана Саадії, нехай спочиває з миром, сказав: “Ми всі тут, родина, пов’язана заповітом крові та туги, місією та героїзмом. Минуло двадцять років від Другої ліванської війни, від дня, коли наш син Ліран загинув у бою в Марун ар-Рас разом із чотирма друзями. Двадцять років – це ціле життя. Але для родини, яка втратила близьких, час набуває іншого значення. Ми, хто живе в Кір’ят-Шмоні, добре знаємо значення слів ‘захищати дім’. За останні три роки до родини загиблих дивізії приєдналося так багато сімей. Кожна з них втратила світ. Кожна з них має свою унікальну історію.”

“Але коли ми чуємо історії, ми знову й знову відкриваємо нитку, яка їх поєднує. Вони походили з усіх куточків країни та з усіх верств ізраїльського суспільства, з периферії та великого міста, з кібуцу та поселення, у кепці та з кіпою. Різні обличчя, різні життєві історії, але глибоке партнерство у тих самих цінностях. Бійці та командири, які першими з’явилися і останніми пішли. Молоді люди, які по-своєму зрозуміли, що означає місія. І ми, старші родини, слухаємо ці історії і впізнаємо в них щось знайоме.”

“Ми впізнаємо в них Лірана та його друзів. Ми впізнаємо в них загиблих воїнів підрозділів та дивізії крізь покоління. Обличчя змінюються. Додаються імена. Роки минають. Але цінності передаються з покоління в покоління. І поряд із великим болем, родина, яка втратила близьких, з роками дізнається, що зв’язок із підрозділом не закінчується в день загибелі сина. Двадцять років підрозділ “Егоз” йде з нами. Командири змінюються. Бійці проходять навчання та звільняються. Приходять нові покоління. Але зв’язок залишається.”

Начальник Генерального штабу генерал-лейтенант Еяль Замір виступив із промовою: “Сьогодні ми вшановуємо сто сімдесят одну (171) загиблу воїна дивізії ‘Командос’ крізь покоління. Кілька днів тому ми відзначили три роки від нападу 7 жовтня – дня, коли IDF зазнала невдачі у своїй найвищій місії. Це був також день, коли виявилися численні акти героїзму бійців, командирів та цивільних осіб, серед них бійці ‘Командос’ у регулярній та резервній службі, які поспішили захищати громади та цивільних осіб. Вони рушили вперед до центрів бойових дій і діяли хоробро, щоб врятувати життя.”

“Я уважно стежив за цими боями – битва та рішучі дії бригади на хребті Алі-Тахер будуть написані та запам’ятаються як віха в історії IDF та всієї війни. Протягом місяців бойових дій благородна місія повернення наших заручників була перед очима бійців ‘Командос’. Завзяті бої IDF та оперативний тиск на ХАМАС призвели до повернення наших живих та загиблих заручників додому. Сьогодні, в річницю їхнього повернення в рамках операції ‘Повернення на свої кордони’, ми згадуємо моменти возз’єднання з їхніми родинами. Поряд із цим, ми несемо біль втрати та пам’ять про воїнів, які загинули за місію і не дожили до їхнього повернення.”

“Ви, родини, щодня несете їхню пам’ять, і їхня відсутність завжди присутня. Дехто з вас отримав цю звістку останніми роками, а дехто живе в її тіні десятиліттями. Ми не можемо загоїти розрив, але наш обов’язок – продовжувати стояти поруч із вами на цьому шляху, обіймати та підтримувати. Цей обов’язок не зменшується з плином років. Ви назавжди залишитеся частиною родини ‘Командос’ та родини IDF.”

Командир дивізії ‘Командос’ (89) полковник М у своїй промові сказав: “Ваші сини, загиблі воїни, які ведуть шлях народу та держави, які не повернулися з поля бою та з операцій, стали нашими провідниками. Вони освітлюють і попереджають нас про важкі шляхи. Ми вчимося з розділів їхнього життя. 171 воїн дивізії ‘Командос’ загинув протягом років в ізраїльських війнах, на навчаннях та в рутинній службі. Десять з них – за останній рік. Кожен з них був світом сам по собі. Для своєї родини та для товаришів по службі. Солдати, бійці та командири, які любили свій народ, були віддані своїй місії, з почуттям місії та самопожертви, і з серцями, повними любові до людства та землі.”

“Місяць тому ми завершили нашу місію в Лівані на хребті Алі-Тахер. Коли я йшов серед вас під час місії, я чув заклик ‘Гінені’ (Я тут). Я бачив це у ваших очах, відчував це у поту, що стікав з вас, і впізнавав дух, що ширяв над вами. Дорогі родини, ми повинні рости і ставати схожими на них, на ваших синів, які йшли серед нас і були нашими друзями, командирами та підлеглими, але водночас вони були для нас прикладом тих, хто втілює у своїх діях цінності, в які вони вірили і завдяки яким вони зростали. Нехай пам’ять про загиблих буде благословенна.”