Песах Бенсон • 19 жовтня 2026 року
Єрусалим, 19 жовтня 2026 року (TPS-IL) — Нове дослідження свідчить про те, що відстеження психологічного дистресу з часом може допомогти виявити людей, які перебувають у групі ризику тривалого посттравматичного стресу після терористичної атаки 7 жовтня 2023 року. Результати показують, що сильний початковий дистрес не обов’язково призводить до довгострокових труднощів, тоді як симптоми можуть погіршуватися через місяці навіть серед людей, які спочатку здаються такими, що добре справляються.
Дослідження, опубліковане у рецензованому журналі Clinical Psychological Science, вивчало психологічні реакції 1035 переважно єврейських дорослих ізраїльтян протягом шести місяців після атаки. Його очолила доктор Дана Кацоти з Єрусалим Єврейського університету та Медичного центру імені Ірвінга Колумбійського університету разом із професором Аріелем Кнафо-Ноамом з Єрусалим Єврейського університету та професором Ентоні Д. Манчіні з Університету Пейс.
Дослідники оцінювали учасників приблизно через два тижні після атаки, через сім тижнів після атаки та знову через шість місяців. Вони виявили чотири чіткі моделі психологічного дистресу.
Понад половина учасників (54,5%) дотримувалися моделі стійкості, підтримуючи відносно низький рівень дистресу, який з часом ще більше знижувався. Ще 29,1% спочатку відчували сильний дистрес, але значно покращилися. Натомість 13,9% відчували постійно високий дистрес, тоді як 2,5% спочатку повідомляли про відносно легкий дистрес, перш ніж їхні симптоми погіршилися.
Центральним висновком дослідження стало те, що ці моделі допомогли передбачити симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР) через шість місяців, навіть після того, як дослідники врахували рівень дистресу учасників на тому етапі оцінки. Таким чином, перебіг психологічної реакції людини надавав інформацію, яку могло пропустити одне вимірювання.
«Одним із найважливіших висновків з наших результатів є те, що ранній дистрес не обов’язково означає, що хтось перебуває на шляху до довгострокових психологічних труднощів», — сказала Кацоти. «Багато людей, які спочатку відчували сильний дистрес, з часом одужали. Водночас, одне оцінювання не може виявити всіх, хто потребуватиме підтримки».
Чому подальше спостереження має значення
Результати свідчать про те, що повторні оцінки можуть допомогти фахівцям з психічного здоров’я розрізняти людей, чиї симптоми покращуються, і тих, чий дистрес зберігається або виникає пізніше. Однак дослідження вивчало моделі, пов’язані з пізнішими симптомами ПТСР, а не перевіряло, чи покращує повторний скринінг лікування або одужання.
Дослідники також вивчали фактори, пов’язані з різними моделями дистресу. Старші учасники та чоловіки частіше дотримувалися моделі стійкості. Учасники, які повідомляли про більше позитивних емоцій у тижні після атаки, і ті, хто розглядав світ як загалом безпечний, також частіше демонстрували стійкість.
Більша експозиція травматичним подіям була пов’язана з хронічним дистресом та моделлю одужання, коли учасники відчували сильний початковий дистрес, перш ніж покращитися. Регулярне волонтерство до війни також було пов’язане з кращими результатами, хоча ця різниця спостерігалася між групами стійкості та одужання.
Результати щодо емпатії були більш складними. Дослідники розрізняли емпатичний дистрес, або особистий дистрес у відповідь на страждання іншої людини, та емпатичну турботу, більш орієнтовану на інших емоційну реакцію. Обидва були пов’язані з відмінностями в психологічному дистресі та моделях адаптації.
Учасники групи стійкості повідомляли про найнижчі рівні обох форм емпатії. Емпатична турбота також була пов’язана з наданням підтримки іншим та волонтерством, тоді як емпатичний дистрес не був пов’язаний з такими ж допоміжними поведінками. Результати свідчать про те, що турбота про інших може бути пов’язана як з емоційним напруженням, так і з просоціальною поведінкою, хоча дослідження не може встановити причинно-наслідковий зв’язок.
Додатковим висновком стало те, що отримання соціальної підтримки та волонтерство під час війни не були суттєво пов’язані з чотирма моделями дистресу. Однак волонтерство до війни було пов’язане з нижчим початковим дистресом та більшою ймовірністю дотримання моделі стійкості, а не моделі одужання.
Дослідники припустили, що встановлені звички волонтерства та обставини волонтерства під час війни можуть допомогти пояснити цю різницю. Однак результати не встановлюють, що саме волонтерство спричинило кращі психологічні результати.
Дослідження може допомогти інформувати про те, як служби психічного здоров’я надають подальшу допомогу людям, які постраждали від масових травм. Повторні оцінки можуть допомогти виявити тих, чиї симптоми зберігаються або виникають через місяці, відрізняючи їх від людей, які відчувають сильний початковий дистрес, але поступово одужують. Потрібні подальші дослідження, щоб визначити, чи покращує цей підхід результати лікування, але результати свідчать про те, що лише рання оцінка може не дати повної картини довгострокових психологічних потреб людини.




